Тарас Бульба – кіно, яке зняли у Запоріжжі, але заборонили в Україні

Оксюморон переслідує всі українські історії, пов’язані зі східним сусідом. Вічне бажання «брата» переписати нашу історію відбивається на всьому, чого він торкається. Якщо Ви зіткнулися з розбіжностями в історії України та росії лише після 24 лютого 2022 року, то для Вас стане відкриттям вся історія «Тараса Бульби» – повісті Миколи Гоголя, яка була двічі переписана для цензорів. А фільм, який російські продюсери «централ партнершипа» мали нахабство знімати на місці історичної батьківщини Запорізького козацтва, став квінтесенцією маніпуляції фактами та черговим розділом у роботі з «імперіалізації» та «дебілізації» українського народу. Розбираємось у тому, як «Тарас Бульба» перетворився на продукт російської пропаганди. Більше на zaporizhzhia-trend.in.ua.

Першоджерело

Микола Гоголь народився у місті Сорочинці, Полтавській губернії. З дитинства був зачарований побутом та культурою своєї батьківщини навіть після того, як переїхав до Санкт-Петербурга. Його найвідоміші твори тісно пов’язані з українським фольклором, а вайб «Вія» досі наводить страх на юних читачів. Нехай не особливо знаючи історію, Гоголь, у 1835 році випускає перше видання повісті «Тарас Бульба».
Твір, що входив до циклу «Миргород», сьогодні читається дуже складно. Виною цьому – полонофобія, антисемітизм та романтизація насильства, яку критики знайшли у повісті Гоголя. І справді, перечитуючи цей твір у 21 столітті, можна з упевненістю говорити про те, що подібна історія в епоху толерантності редакцію не пройшла б.
Не знаємо, чи варто вкотре переказувати сюжет самого твору, але для подальшого розуміння історії слід трохи заглибитись у перипетії повісті та його редакції.

Сюжет

Гоголь занурює нас в епоху запорозьких козаків першої половини XVII ст. В основу повісті лягла історія козацьких повстань 1637-1638 років. Прообразами для Гоголя стали реальні історичні особистості та їх історія.
Тарас Бульба – старий козацький полковник, до якого після навчання у Київській бурсі у гості приїжджають його сини – Андрій та Остап. Незважаючи на благання матері, Бульба відправляє своїх синів на Січ. Саме таким чином він хоче навчити синів справжнього, вільного життя. Гоголь занурює нас в атмосферу Запорізької Січі з її розгульним способом життя, яке не подобається батькові сімейства. Під час переобрання кошового отамана, ініціатором якого став Тарас Бульба, козаки йдуть війною на Польщу.
Остап і Андрій проявляють себе в бою, чим завойовують пошану батька, проте облога міста Дубна, яка зовсім не схожа на те, що обіцяв тато, стає для синів переломним моментом. Вічні пограбування та руйнування не надихають молодих та освічених парубків, які не думали, що їм доведеться морити голодом ціле місто.

Під час облоги Дубна Андрій встає на бік поляків, заступаючись за кохану (яку він бачив один раз у житті, але що вдієш). Тарас Бульба не прощає зради та вбиває свого власного сина. Остап потрапляє у полон до поляків. Вони, скориставшись тим, що під час нападу татар на Січ, Запорізьке військо розділилося, розбивають запорожців. Тарас Бульба, після серйозного поранення та повернення до Січі, наважується відшукати сина та повертається до Варшави, де застає свого сина за стратою.
Повний злості та бажанням помститися, Бульба разом із 120 тисячною армією піднімаються на похід проти поляків, проте незважаючи на короткочасний успіх, і обіцянку польського гетьмана Потоцького надалі не приносити жодної образи козацтву, польське військо наздоганяє Тараса Бульбу. Гайдуки, що наздогнали отамана, полонять головного героя і стратять його, спалив живцем.

Відмінності між редакціями

Редакцією 1942 текст повісті був русифікований. Україна після редакції стала називатися «малоросією», або росією, українські слова зникли з рукопису, а сам образ Тараса Бульби був опоганений. Замість «великого мисливця до набігів і бунтів», став отаман козачий «невгамовним, котрий вічно вважає себе законним захисником православ’я». Методика не змінюється, помітили?
Замість передсмертної промови Тараса Бульби, який у редакції 1935 року бажав своїм братам здоров’я, приймав свою долю і кликав наступного літа знову «погуляти гарненько» у Польщі, у редакції 1942 року з’явилися такі приколи: «Що, взяли, чортові ляхи? Думаєте, є щось на світі, чого б побоявся козак? Стривайте ж, настане час, буде час, дізнаєтесь ви, що таке православна російська віра! Вже й тепер чують далекі та близькі народи: підійметься з Руської землі свій цар, і не буде у світі сили, яка б не скорилася йому!..».
Ах, як майстерно відредагована повість. Цікаво, який варіант режисер Володимир Бортко взяв за основу?

Екранізація

А гадати було і не требі. Взявши за основу твір, який спочатку розповідав про вільних, але хай і не завжди добрих українців, на замовлення телеканалу «расія», фільм перетворився на найпотужнішу, пропагандистську повістку.
Знімальна група набралася нахабства та приїхала до Запоріжжя, щоб на батьківщині українського козацтва зняти свою імперіалістичну пародію на фільм. І саме відредагована, русифікована версія з поняттями, що з’явилися з нізвідки по типу: «російська земля» і «російський народ» вийшла в прокат у 2009 році.
Згадка про те, що запорізькі козаки гинуть за «руську землю», була сміховинную, проте підносилося творцями за чисту монету. Природно, що реакція українців не забарилася.

Реакція

Фільм миттєво був розкритикований українським політикумом. Безліч українців називали фільм антиукраїнським і загалом робили це справедливо. Коли твоя історія переписується на твоїх очах на догоду держдумі та фанатам єдиного «рускаго мира», а саме козацтво сходить до бандитів без жалю та совісті – це не може викликати позитивних відгуків.
У 2014 році Держкіно України заборонило до показу фільм Володимира бортка. Іронічно, що фільм, знятий на історичній для козацтва землі заборонили. Іронічно, але справедливо.

«Дума про Тараса Бульбу»

Дізнавшись заздалегідь про те, що в росії готується зйомка політичної пропаганди, український режисер Петро Пінчук отримав завдання зняти фільм за мотивами тієї ж повісті, але в оригінальній, не відредагованій її версії. У 2008 році, в стислий термін на острові “Хортиця” у Запоріжжі було знято 63-хвилинну, низькобюджетну версію «Тараса Бульби». Незважаючи на те, що на великі екрани “Думи про Тараса Бульбу” не вийшли, вони активно продавалися на DVD і демонструвалися на ТБ.


Українські рецензенти ще до виходу фільму зазначили, що версія Пінчука вийшла набагато вдалішою, незважаючи на низький бюджет та хронометраж. Переконатись у цьому кожен може сам. Проте постійні переписування української історії, її русифікація та пропаганда переслідували нас усю історію. Уявіть собі рівень «сусідської» пропаганди та її постійний вплив на українців, якщо російські цензори та кінодіячі змогли так зганьбити історію про кошового отамана Запорізької Січі.

Comments

.,.,.,.