Олександр Цфасман був першим радянським джазовим композитором, чию музику почули на батьківщині джазу — у США. Звісно, не наживо, а в записі. Сталося це 1944 року, під час війни, коли західні союзники відкрили другий фронт. Наступного дня після трансляції запису джаз-оркестру Всесоюзного радіо під управлінням Цфасмана в одній із центральних американських газет вийшла публікація під заголовком «У СРСР є свій Дюк Еллінгтон». Більше на zaporizhzhia-trend.in.ua.
Геній джазу з СРСР
Майбутній засновник радянського джазу Олександр Цфасман народився у дореволюційному Олександрівську 1906 року. Тут маленький Сашко починав навчатися грати на скрипці та фортепіано, розвивати свій природний музичний дар. Його дитинство припало на тяжкі для країни роки — спочатку революція, потім громадянська війна та єврейські погроми, від яких сім’я Цфасманів змушена була рятуватися втечею. Але все це не завадило талановитому музикантові прожити яскраве, хоч і не дуже довге творче життя.
У 20-30 pp. минулого століття джаз вважався в СРСР «ідеологічно чужою, ворожою» музикою, грати яку було небажано, а часом навіть небезпечно. Відоме гасло того часу «Сегодня он играет джаз, а завтра родину продаст» писали на кумачових транспарантах та вивішували на фасадах музичних технікумів та консерваторій — для залякування занадто волелюбної творчої молоді.
Втім, талановитого студента фортепіанного відділення Московської консерваторії Сашка Цфасмана джазові репресії не торкнулися. Він анітрохи не приховував свого забороненого владою захоплення, більш того — вже на другому курсі, у 20-річному віці заснував власний оркестр «АМА-джаз». Це був перший професійний джазовий колектив в країні.
На той час Цфасман вже написав кілька танцювальних п’єс, які швидко стали популярними. Тож із власним репертуаром у «АМА-джазу» проблем не було. Успіх ансамблю перевершив усі очікування: виступи на найкращих естрадних майданчиках, у кінотеатрах, гастролі країною і навіть запис на радіо. Вся ця бурхлива діяльність не завадила Олександру закінчити консерваторію із золотою медаллю і стати першим джазменом у СРСР із класичною музичною освітою.
Одна з найвідоміших пісень О. Цфасмана «Невдале побачення» була написана невдовзі після створення «АМА-джазу».
Надалі протягом трьох десятків років Цфасман писав музику та керував популярними оркестрами. З його музичними колективами виступали відомі вокалісти І. Козловський, М. Бернес, С. Лемешев, К. Шульженко, Р. Сікора, працювали відомі музиканти М. Фрумкін, Е. Гейгнер, Л. Олаха. Він писав пісні, які миттєво ставали шлягерами, симфонічні твори, музику для театральних постановок та кінофільмів, виступав з сольними програмами як піаніст.
Фортепіанний виконавчий стиль Цфасмана був особливим, неповторним, пізнаваним з перших нот. Барвистий піанізм, життєдайна віртуозність, поетична витонченість виконання — ось лишень мала дещиця компліментів, якими нагороджували свого кумира шанувальники. Його виконавською майстерністю захоплювалися такі метри, як Нейгауз, Ігумнов, Гольденвейзер.
На початку 50-х років Дмитро Шостакович попросив Цфасмана виконати партію фортепіано у своєму новому творі для симфонічного оркестру. «Для вас це не складе труднощів, Олександре Наумовичу. Сам же я зіграти не зможу», — сказав тоді він.
На жаль, до сьогодні збереглося лише кілька відеозаписів Цфасмана-піаніста.
У 1945 році, невдовзі після тієї самої тріумфальної трансляції на американському радіо, Цфасмана було звільнено з посади диригента з формулюванням «аби позбавити колектив оркестру від сліпого поклоніння західній музиці». Недовго думаючи, Олександр Наумович влаштувався на роботу в театр «Ермітаж» і створив новий колектив — «Симфоджаз».
Його взагалі мало хвилювала прихильність вершителів долі, нагороди та почесті, головною цінністю завжди залишалася любов публіки. На ювілейний концерт до 50-річчя Цфасмана у Будинку Союзів квитки були продані за один день.
Джаз, троянди та блондинки
Люди, які близько знали Олександра Наумовича, згадують про нього як про дуже легку у спілкуванні людину з неабияким почуттям гумору. До свого таланту він теж ставився жартома. Вважав, що справжній джаз почався і закінчився Гершвіном, а все інше — лише більш-менш вдалі інтерпретації.
«Сніжинки» з Джазової сюїти — один із кращих інструментальних творів композитора.
Перебуваючи на дачі, Цфасман міг годинами пестувати свої улюблені троянди, які були другою пристрастю композитора після джазу. Довго перебирав землю, удобрював перегноєм, розминав кожну грудочку своїми довгими чутливими пальцями піаніста. «Що ж ви робите, Сашко! Побережіть руки! Садівників багато, але хто ж гратиме джаз?», — турбувалися сусіди. На що він незмінно відповідав: «Навіщо потрібні Гершвін і Цфасман, якщо є такі троянди? Заходьте до мене, помилуйтеся красунями». Троянди і справді були чудові.
У зрілому віці Цфасман став усе менше приділяти часу роялю і все більше своїм улюбленим троянам і спорту. Він до останніх днів залишався підтягнутим і рухливим, чудово грав у теніс та футбол, артистично жонглював м’ячем. Полюбляв годинами ганяти на своїй шикарній білій «Волзі», часом перевищуючи швидкість. Інколи лихо гальмував, щоб підвезти якусь симпатичну дівчину. «Хіба ж можна не любити джаз, троянди та блондинок?», — жартував композитор.
А коли хтось запитав, чому останнім часом його так важко застати за роялем, Олександр Наумович раптом абсолютно серйозно, без тіні своєї звичної посмішки відповів: «Знаєте, тут чи дано, чи не дано. Кому Бог дав грати та розуміти, той грає. А репетирувати — ну часом більше, двома менше…»
Помер Олександр Цфасман у 1971-у, в 65 років. За спогадами його сина Роберта, в останні роки життя батько найбільше любив грати твори Рахманінова.
На згадку про О. Н. Цфасмана запорізькі художники створили ось такий мурал у центрі міста.
