«Знайди купу ненависті у мене в ДНК»: ASKEt про дитинство у Вільнянську, агресивний стиль, і трек “Кров”

Запорізький край дуже багатий на музичних виконавців, серед яких є дуже цікаві представники нової хвилі української музики з унікальним стилем для нашої спільноти. Творчість ASKEta повністю відображає сенс його псевдоніму, адже у своєму жанрі він одинак. Ми запитали вільнянського репера про його творчий шлях, критику стилю, “шароварщини”, і чому трек “Кров” набрав таку популярність – читайте далі на zaporizhzhia-trend.in.ua.

— ASKEt, вітання! Інтернет підказує, що ваше справжнє ім’я Аркадій Некрасов, чи так це, і чому саме такий псевдонім? 

— Так, усе вірно. Цей нік я обрав зі своїми друзями, коли тільки розпочинав свою творчу кар’єру. “Накидували” багато ідеї, проте на заваді стали вже існуючи псевдоніми такого плану. З ASKEtом теж саме було, але завдяки тому, що ми написали останню літеру маленькою, скажімо, вдалося додати трішки індивідуальності, хоч хтось думає, що там складений “якийсь сенс”, посміхається. Взагалі, мені дуже імпонує ця філософія – аскетизму, коли тобі дуже мало треба для щастя, але без радикалізму. Типу, щоб десь переховуватися від людей по лісах, сміється. Я просто хочу бути щасливим тим, що я маю. 

ー Ви народилися у Вільнянську, Запорізька область, скажіть, яким було ваше дитинство? Коли зрозуміли, що хочете займатися музикою?

ー Моє дитинство було звичайним для людей, які жили в тому місті. З 4 років мене віддали в театральну студію, тому можна сказати, що у творчості я з самого дитинства. Потім я почав цікавитися хіп-хоп культурою, але у моєму місті до “таких людей” відносилися скептично. Від незнання вважали нас якимись наркоманами та шибениками. Я мав іншу думку, а тому мріяв: одного дня стати таким же класним, як і вони. Розвиватися в цьому напрямку у Вільнянську, на жаль, не виходило, тому я вирішив переїхати в Київ, бо поступив туди в театральний університет.

— Скажіть, як прийшли до такого жанру музики, агресивного репу? На кого рівнялися, можливо, колись виконували інші жанри?

ー На початку багато хейту на мене вилилося, стосовного цього стилю. Казали, що в житі я не такий, але, я сказав їм: це творчість. Рамштайн теж в житті не такий, і що з того? Кажуть, мов, що є схожість із “кацапськими” виконавцями, які також проявляють агресію у своїх роботах, проте мені байдуже. Адже, не лише вони створюють такий жанр, крім того, не вони його вигадали, взагалі, “кацапи” давно скопіювали західних артистів. Я рівнявся і рівняюсь на: ONYX, Diomix, та багато-багато ще інших за кордонних виконавців агресивного жанру та року, і не тільки. На хейт мені байдуже. Взагалі, це не хвилює, адже моя ціль – стати українським “Diomixсом”, а не українським “Скруджем”.

— Чи відчули сплеск від української аудиторії після 24 лютого? Як ставитися до дискурсу “шароварщини”? 

— Великий сплеск аудиторії україномовної до мене прийшло після треку “Кров”, але, мені здається, що багато з них не розуміють, що за музику я роблю, про що вона. Я роблю музику, яка в першу чергу подобається мені. Не люблю тих, хто створює свою творчість навколо трендів. Трек “Кров” трохи теж такий – патріотичний, але, він єдиний. Не хочу більше паразитувати на цьому, як деякі “артисти”.

ー Кліп на трек “Кров” на YouTube набрав понад 1 мільйон переглядів? Чим можете пояснити такий успіх?

ー Коли працював над ним, я розумів, що це буде хіт, однак не очікував таких цифр. Біт дуже класний, а ще він дуже дорогий, на жаль, для мого гаманця; Топовий біт, народний семпл дуже класний, переді мною стояла задача – просто нічого не зіпсувати у тексті. Коли писав строки: “знайди купу ненависті у мене в ДНК” – мурахи по шкірі просто пішли. Радий, що він залетів у “соцмережах”, адже, я не вкладав ні копійки. Ось так без вкладень і дистрибуції, продюсерів тощо, на одному ентузіазмі, і він за три місяці набрав понад 1,1 мільйона переглядів.

— Для себе Ви усвідомили, чому українські пісні з’явилися в топ чартах тільки, коли “ракети впали на голову”? Можливо, маєте особисту думку, щодо того, якою мовою має творити автор у цей час?

ー Так, я багато думав про це, але, якщо питання в українізації, то я ще до 24 лютого задумався стосовно цього, бо я теж робив багато треків російською. Якось мене запросили на радіо, і там ведучій спитав у мене: Чому ти робиш пісні російською, якщо сам ти спілкуєшся суржиком у житті. Тоді я зрозумів, що я навіть ніколи й не задумався про це, що дуже погано. Почав виконувати свої роботи українською мовою, і дуже зрадів, адже рідною мовою можна сказати набагато більше ніж “кацапською”: більше слів, рим, фразеологізмів, співучість мови. Проте, найголовніше, що я перестав собі брехати, адже реп – про “трушність”. На жаль, ось таким трагічним шляхом, зате я надіюсь всі прокинулися нині, і більше такої ганьби до себе ми не допустимо. Хоч досі помічаю, коли якісь російський виконавець десь заплаче в інтерв’ю, і давай скоріше йому дякувати. Не знаю, що сказати. Одна надія на час, що все зміниться.

— З якими труднощами зіткнулися на початку своєї музичної кар’єри та, взагалі, протягом творчої діяльності?

— Коли тільки почав було важко ментально. Я вирішив почати читати реп в кінці першого курсу десь у 2017 році. Це був важкий період, бо ти думаєш, щоб усе це кинути, коли не бачиш швидких результатів. Проте, коли якісь пісні “залітали” – я радів, вважав себе зіркою.(посміхається) Гордий тим, що подужав свої слабкості, і сьогодні є тим, ким я є. 

Comments

.,.,.,.